Навчатися за кордоном для українських студентів – дуже спокуслива перспектива. Міжнародні молодіжні проекти, гранти, постійні обміни між навчальними закладами набирають з кожним роком все більшої популярності й відкривають для студентів України можливості покращити свої вміння.
Володіння іноземною мовою – обов’язкова складова успішного кар’єрного росту. Повне занурення в мовне середовище в закордонному ВНЗ – найефективніший спосіб його освоїти. Багато університетів пропонують програми англійською й офіційною мовою країни, що приваблює багатьох студентів.
Про життя та навчання в такому далекому від України Китаї розповідає перекладач китайської мови, студент КНЛУ, Олексій Поварчук.
– Як так сталось, що ти опинився в Китаї? Чому обрав саме Шанхайський транспортний університет?
– Я навчався в Київському національному лінгвістичному університеті, моя спеціальність – перекладач китайської мови. Одним з головних мотивів для вступу саме на цю спеціальність було бажання побачити світ, а саме такий таємничий та загадковий Схід. Не секрет, що сьогодні Китай – одна з найпрогресивніших країн світу, тому на мову цієї нації і випав мій вибір. Вже на початку свого студентського життя я почав дізнаватись про можливості, які б дали змогу відвідати Піднебесну.
Шанхайський транспортний університет відомий своєю високою підготовкою кваліфікованих робітників. Це також один з найстаріших і найвпливовіших університетів Китаю, в якому працюють науковці та Нобелівські лауреати. Тому мій вибір був очевидним – я обрав найкраще з найкращого.
– Китайська мова – найскладніша мова світу. Розумію, що готувався ти до вступу наполегливо і довго. Як проходив процес вступу?
– О так, китайська мова надзвичайно важка! Щоб ви краще це зрозуміли, наведу приклад: в китайській мові існує чотири тони, але немає алфавіту і всі слова пишуться за допомогою ієрогліфів. Ієрогліфи 马，骂，妈，麻 звучать як "ма", але залежно від тону будуть означати такі слова: кінь, сварити, мама та конопля. Тому потрібно багато практики для того, щоб покращити лексику і граматику.
А щодо процесу вступу, то все розпочалось після того, як в нашому університеті відкрився Інститут Конфуція, який давав гранти на навчання в Китаї для найкращих студентів. Для того, щоб отримати грант, потрібно скласти тест на рівень знання мови, який поділяється на усну і письмову частини. Проблем з письмовим тестом у мене не виникло, а от усний – з першого разу провалив. Наступного року спробував ще раз і цього разу мені поталанило! Отримавши свої бали, я не повірив власним очам, адже був серед тих, хто найкраще склав тест.
За рекомендацією викладачів Інститут Конфуція я обрав Шанхайський Транспортний Університет в Китаї. Після оформлення академічної відпустки в КНЛУ, збору всіх потрібних документів, мені прийшов лист зі словами "Шановний пане Олексію! Вас зараховано до Шанхайського Транспортного Університету на річну мовну китайську практику за стипендією Інституту Конфуція. Вітаємо!"
– Важко уявити, але населення Китаю складає півтори мільярди осіб. Чи не було страшно опинитися самому серед такої кількості людей?
– Так, було дійсно страшно. Пам’ятаю, як мій літак приземлився в аеропорту Пудун і перше, що кинулось в очі, – модернізована інфраструктура міста.
Коли опинився серед мегаполісу спочатку здавалося, що мене там просто затопчуть. Нереальна кількість людей лякала і збивала з пантелку одночасно. Метро в Китаї – це взагалі інша історія, розібратися з ним вкрай важко, адже тут 19 гілок.
Якимось чином дістався до гуртожитку, де мені сказали, що заселення відбудеться через тиждень – злості не було меж! За декілька секунд пролетіло все моє життя, коли я зрозумів, що можу опинитися на вулиці, без даху над головою в такому великому місті.
На щастя, сталась помилка і замість тижня потрібно було знайти притулок всього лиш на один день. Знайшовши готель, першою чергою зателефонував рідним, повідомити, що зі мною все гаразд. Вже ввечері смакував китайськими стравами в ресторанчику і звикав до міста, яке невдовзі стало моїм домом.
– Нелегко тобі було! Цікаво дізнатися про стан гуртожитків. Опиши свою кімнату.
– Умови в кімнаті, звісно, були набагато кращі від тих, де мешкав в Україні. Телевізор, холодильник, міні-кухня, нові меблі, мікрохвильова і кондиціонер – все, що потрібно для комфорту типового студента в Китаї.
Кімната розрахована на двох людей, моїм сусідом був хлопчина з Південної Кореї, який весь час проводив у бібліотеці. Тому проблем не виникало ніяких. Можна сказати, що жили з ним "душа в душу".
– Існує думка, що китайські викладачі дуже суворі, через це студенти старанні й не відволікаються на дрібниці, це правда?
– Не можу сказати, що вони дійсно такі суворі, як їх описують. Суть полягає в тому, що у китайських викладачів все гарно сплановано і вони завжди чітко виконують інструкції для того, щоб якомога краще навчити своїх студентів.
А тепер уявіть собі клас, в якому 20 представників з різних країн світу. Звісно, що всі хочуть спілкуватися, дізнатися щось про культуру і особливості свого сусіда, тому в класі не завжди було тихо.
Китайські студенти – це вже зовсім інше. Для них провести весь день в бібліотеці, готуючи домашнє завдання, – нормально. Населення Китаю настільки велике, що з кожною годиною з’являється все більше конкурентів на одне робоче місце. Тому вони докладають усіх зусиль, щоб стати професіоналами своєї справи.
– Розкажи трішки про ставлення китайців до іноземців.
– О, це взагалі окрема тема! Для них людина європейської зовнішності – диковина. Потрібно звикати, що вас будуть фотографувати скрізь, будуть торкатись в метро, а якщо ви ще й з білявим волоссям готуйтеся, що його перелапають тисячі китайських рук. В Шанхаї з цим менше проблем, тому що в місті проживає багатьох іноземців. Проте й тут траплялись випадки, коли їдеш в метро і чуєш звуки спалаху в когось на телефоні, підіймаєш голову і бачиш, як тебе фотографують.
– Чи реально поєднувати навчання і підробіток?
– Так, це цілком реально. І варіантів теж дуже багато. Від простої масовки в різних китайських мильних операх до серйозних модельних показів. На приклад, люди, які ні чим в Україні не відрізняються від інших, в Китаї можуть влаштувати серйозну модельну кар’єру. Також багато іноземців працюють викладачами англійської для китайських дітей. Особисто я працював актором в масовці китайського кіно, барменом в китайському барі та викладачем англійської.
– Відомо, що китайська їжа славиться своєю гостротою. Чим ти переважно харчувався?
– Китайська їжа дуже різноманітна, але настільки гостра, що неможливо їсти. Фраза "мені, будь ласка, не гостре" не має жодного сенсу - все одно всі страви будуть заправленні перцем та приправами. Скажу чесно, їжа в Шанхаї мені не дуже подобалось, часто не вистачало українського борщу. Але сказати, що в університеті погано годували – збрехати. Традиційна китайська, північно-китайська, європейська і мусульманська їжа були доступні в начальному кампусі, тому голодним не був ніхто.
– Часто молодь використовує популярний епітет – студент вічно голодний і бідний. Чи реально прожити рік у Китаї, отримуючи лише стипендію?
– Китайська стипендія складає 2 500 юанів на місяць, цієї суми повністю вистачало для того, щоб харчуватися і розважатися в Шанхаї. До прикладу, обід в університетській їдальні коштував 10-15 юанів, а бокал пива в барі від 20 до 45 юанів. Проте я гроші витрачав на поїздки в історичні місця, тому часом шукав підробіток.
– Траплялось зустрічати українців?
– В університеті я був єдиним українцем, тому після трьох тижнів спілкування лише з іноземцями, засумував за рідним домом. З часом дізнався, що в Шанхаї є Організація української діаспори, яка часто збирає українців на різні цікаві заходи та пікніки. Відвідавши один з таких заходів, я був нереально задоволений! Все ж таки за недовгий час скучив за українськи гумором, їжею, спільними темами для розмов. Учасники організації швидко стали моїми друзями і завжди допомагали, якщо виникали проблеми.
– За що полюбив Китай?
– Щоб полюбити Китай, багато причин не потрібно. Ти закохуєшся в цю країну з першого погляду. Колорит нічних вуличок, де в кожному куточку вабить вулична їжа. Велична культура нації, до якої в китайців безмежна любов та повага. Цікаве поєднання традиційності та сучасності – тільки в Китаї можна побачити неземний хмарочос і одразу біля нього величний та традиційний храм.
Це був мій перший досвід подорожі закордон, який залишив великий теплий слід в житті! Скажу точно, що ніщо так не збагачує людину, як відкриття нових країн, культур та звичаїв.
Фото.
