Поняття «місце проживання» визначається цивільним законодавством. Згідно ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше придатне для проживання приміщення у відповідному населеному пункті (готель, гуртожиток і т.д.).
Обов'язковою умовою є проживання фізичної особи в зазначеному приміщенні постійно, переважно або тимчасово.
Місце проживання має визначатися точно: населений пункт, вулиця, номер будинку, номер квартири. За даним точною адресою відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» здійснюється державна реєстрація (як альтернатива колись існувала прописки). Про те, як отримати ПМЖ в Україні читайте в нашій наступній статті.
Даний закон дає своє трактування місця проживання як адміністративно-територіальної одиниці, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік. Таким способом законодавець відокремив його від поняття місця перебування - адміністративно-територіальної одиниці, на території якої проживання, відповідно, здійснюється строком менше 6 місяців на рік. Законодавець логічно уклав, що саме місце переважного перебування підлягає державній реєстрації. Але це, ні в якій мірі, чи не порушує конституційних свобод, оскільки людина має право вільно пересуватися по території країни і мати кілька місць проживання, число яких не лімітовано.
Свобода вибору місця проживання є одним з конституційних прав людини (ст. 33 Конституції України). Обмеження передбачаються законом (наприклад, перебування в місцях позбавлення волі). Процедура реєстрації місця проживання має формальний практичний характер. Реєстрація дозволяє вести статистичний облік населення, іноземних громадян та осіб без громадянства на території країни.
Наприклад, реєстрація необхідна у визначенні територіальної підсудності при зверненні до суду.
Свобода вибору місця проживання входить у зміст цивільної правоздатності. Людина має право вільно вибирати собі місце проживання, починаючи з 14-річного віку. Місцем проживання дитини у віці до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким проживає дитина, опікуна, місце знаходження навчального закладу або установи охорони здоров'я, в якому він проживає. У віці від 10 до 14 років дитина може жити в іншому місці, за угодою з батьками. Поняття терміну «постійне місце проживання» дає Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Під ПМЖ розуміється місце проживання на території будь-якої країни не менше 1 року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших країн і має намір проживати на території цієї країни протягом необмеженого терміну. Таке проживання не обмежується досягненням якої-небудь мети, не є наслідком виконання особою службових функцій або зобов'язань за договором. Зрозуміло, що Україна не є постійним місцем проживання для іноземців, які працюють за трудовим контрактом, незалежно від того, які посади вони б не займали і скільки років не проживали б в країні. Таке ж поняття ПМЖ дає Закон України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України».
Таким чином, під постійним місцем проживання в Україні розуміють проживання в межах країни (а не за конкретною адресою) при відсутності «подібних відносин» з іншим іноземним державою. Бажаючим отримати ПМЖ в Україні доведеться пройти процедуру отримання дозволу на імміграцію в країну.
