Медичне обслуговування в Бельгії є платним незалежно від форми власності медичного закладу (державний або приватний) і тому в країні функціонує система медичного страхування, яка покликана мінімізувати витрати на медичне обслуговування.
Існуюча у Бельгії змішана система медичного страхування поширюється на всі без винятку страхові компанії країни, незалежно від їх статусу - державні або приватні. Така система передбачає обов’язкову форму страхування (типову), додаткову та вдосконалену.
Найбільш поширеними страховими полісами в Бельгії є обов’язкова (типова) і вдосконалена (optionnelle) форми страхування. Типова форма передбачає відшкодування за консультації лікаря, процедурне лікування та окремі види медичних препаратів, які видаються за рецептом лікаря і частково покриває витрати на видатки пацієнтів за консультації (орієнтовно 60-75%, в окремих випадках 80-90%). Решта видатків покриваються самим пацієнтом або за рахунок відрахувань з заробітної плати (доходів).
Додаткова форма страхування дозволяє повністю покривати витрати, зокрема, на медичні препарати, якщо сума придбаних ліків не перевищує встановленого медичним полісом ліміту – близько 100 євро на рік.
Вдосконалена форма передбачає такі види медичних послуг як виклик швидкої допомоги та надання невідкладної допомоги, госпіталізація, операції, стаціонарне лікування, реанімація, реабілітація, пологи тощо. При наявності такої форми страхування витрати пацієнтам у разі їх госпіталізації відшкодовуються на 90-100%.
За статистикою, обов’язкове (типова форма) страхування мають особи віком від 18 до 30 років. Вдосконаленою користуються особи віком від 30 до 60 років.
Страхові внески сплачуються в залежності від умов укладеного між страховою компанією та пацієнтом договору. Клієнт заповнює спеціальну анкету-формуляр, яка має силу контракту і, як правило, набуває чинності з моменту її підписання.
Відповідно до чинного законодавства Бельгії, сума страхового внеску залежить від:
- річного сукупного доходу сім’ї (з урахуванням кількості працюючих в сім’ї, членів родини, яких працюючий утримає, а також дітей та людей похилого віку);
- задекларованої суми щорічного доходу, яка перевіряється страховим агентом. Ця норма розповсюджується як на громадян Бельгії та працюючих в країні іноземців, так і на співробітників дипломатичних і консульських установ;
- віку клієнта та членів його родини.
Соціальний захист населення в Бельгії в класичному розумінні включає в себе наступні напрями:
1) пенсійне забезпечення по старості та надання допомоги одному з подружжя після смерті другого;
2) допомога, що надається у разі безробіття;
3) страхування проти нещасних випадків на виробництві;
4) соціальне страхування від професійних захворювань;
5) родинні виплати;
6) страхування від непрацездатності та інвалідності;
7) виплати, пов’язані з щорічними відпустками.
Зазначимо, що в Бельгії не існує єдиного правового інституту, який би регулював систему відносин у сфері нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Бельгійська система права передбачає розмежування, включаючи особливі правові вимоги до того чи іншого випадку. Єдина система соціального забезпечення розподілена на режими, що регулюють реалізацію прав у рамках тих чи інших відносин:
- найманий робітник – роботодавець;
- незалежний робітник, який самостійно забезпечує себе роботою (для цієї категорії існує, до того ж, соціальне страхування на випадок банкрутства і режим виплати допомоги по соціальному страхуванню на випадок нещасного випадку);
- посадові особи, державні службовці.
Фінансування страхової системи від нещасного випадку на виробництві здійснюється за рахунок спеціальних відрахувань, здійснених працівниками і роботодавцями, а також за рахунок загальних податків.
Для режиму соціального забезпечення працівників, які отримують заробітну плату від роботодавців, держава в особі Національного відомства соціального забезпечення (l'ONSS - l'Office national sécurité sociale) організовує процес збору платежів з працівників і роботодавців. Для справляння платежів створюються спеціальні інститути: Національне відомство з питань сімейних асигнувань для найманих працівників (ONFTS - l'Office national des allocations familiales des travailleurs salariés), Національне відомство зайнятості (ONEM - l'Office national de l'emploi), Національне пенсійне відомство (ONP - l'Office national de pensions), Національне відомство страхування від хвороби та інвалідності (INAMI - l'Institut national d'assurance maladie - invalidité), Фонд нещасних випадків на виробництві (FAT - le Fond des accidents du travail), Фонд професійних захворювань (FMP - le Fond des maladies professionnelles).
Що стосується незалежних працівників, вони застраховані у всіх п’яти напрямках соціального забезпечення, включаючи випадок необхідності отримання медичної допомоги, випадок непрацездатності чи інвалідності, страхування на випадок материнства, отримання сімейних допомог, необхідності пенсійного забезпечення, неспроможності (банкрутства).
Незалежні працівники є учасниками державної системи і вносять платежі в Національну касу соціального страхування для громадян, які самостійно забезпечують себе роботою або в Національні каси додаткового соціального страхування, організовані для цієї ж категорії працівників. Вони управляються Національним інститутом соціального страхування працівників, які самостійно забезпечують себе роботою (INASTI - l'Institut National d'Assurance Social pour Travailleurs Indépendants).
Для забезпечення режиму соціального страхування для державних службовців та посадових осіб створено Національне відомство соціального захисту для адміністрацій місцевого рівня і провінцій (l'Office national sécurité sociale pour les administrations provinciales et locales).
Представники різних професій мають різний ступень професійного ризику, який встановлюється на підставі статистичних даних щодо нещасних випадків на виробництві на певному підприємстві у період за попередні три роки. У відповідності із цими ступенями професійного ризику, сплачуються різні страхові внески, сума яких визначається за певною формулою.
В Бельгії політика соціального забезпечення зосереджена на сприянні безпеці та гігієні праці. Це проявляється не тільки у встановленні стандартів безпеки, але також і в їх примусовій реалізації на практиці, включаючи накладення санкцій.
Основним органом, який відповідає за розслідування та вивчення нещасних випадків на виробництві є Фонд нещасних випадків на виробництві. Цей орган існує з 1967 року та є результатом трансформації декількох організацій: Фонду забезпечення і допомоги для постраждалих від аварій, 13 страхових компаній (в тому числі приватних). Фонд здійснює моніторинг діяльності роботодавців з точки зору дотримання обов’язкового страхування та правил звітувань про страхові випадки; контроль за страховими виплатами на медичною допомогою. Цією організацією ведеться база даних про нещасні випадки в приватному та державному секторах. Фонд надає як консультативну, так і грошову допомогу постраждалим від нещасних випадків на виробництві та членам їх сімей.
Постраждалий у результаті нещасного випадку на виробництві зобов’язаний інформувати роботодавця про цей випадок, після чого у 8 денний строк роботодавець інформує страхову компанію та Фонд. Якщо працівник має сумнів щодо наміру роботодавця звертатися до Фонду чи щодо факту існування страховки від нещасного випадку на виробництві, він має право особисто звернутися із відповідною заявою до Фонду. Зразки відповідних заяв та можливість їх надсилання до Фонду забезпечується шляхом підтримки відповідного веб-ресурсу http://www.fao.fgov.be.
В залежності від наслідків та обсягів нещасного випадку на виробництві існують різні порядки розслідувань та подальшого надання медико-соціальних послуг. У разі підтвердження факту нещасного випадку, Фондом спільно із відповідною страховою компанією здійснюється низка заходів з метою встановлення факту часткової, тимчасової або повної втрати працездатності працівника. Після цього робиться висновок щодо відповідних асигнувань на користь постраждалому (в окремих випадках і його родині).
